Загадки, прислів’я та вірші про зайця
Загадки, прислів’я, приказки та вірші про зайця
Це невеликий довговухий звір залишив досить великий слід в слов’янському (і не тільки) фольклорі. Полювали На зайця, над ним жартували, про нього писали казки, байки та оповідання. Багато небилиці про зайців ходять до цих пір – заєць зовсім не боягуз, вірніше він не більш боязким, ніж багато інші тварини схожих розмірів, від своїх великих ворогів він тікає виключно із-за власної беззахисності, так як ні могутніх лап, ні величезних зубів у зайця немає. Зате з більш дрібними хижаками зайці відважно б’ються: вони відбиваються від ворон і сорок, інших гризунів.
Прислів’їв і приказок про зайців дуже багато, в них помічені багато характерні звички і звички зайцев. Щоправда, ставши символом боягузтва, зайцю так і не вдалося позбутись цього штампу – в більшості приказок і прислів’їв про зайця так чи інакше обігрується тема боягузтві та остраху, хоча трапляються і винятки з цього правила.
Беззахисність перед вовком чи лисицею зробила з зайця улюбленого персонажа казок і віршів, де цей маленький звір бере гору над грізними хижаками не за рахунок м’язів і сили, а за рахунок колективізму, мудрості та хитрості.
Загадки про зайця
Довговухий дуже спритно
Вранці гризе морквину.
Він від вовка і лисиці
Швидко ховається в кущі.
Хто такий він, цей сірий,
Що несеться шкереберть?
Влітку сірий, взимку – білий,
Він, скажіть, вам знайомий?
(Заєць)
Грудочка пуху,
довге вухо,
Стрибає спритно,
любить морквину.
(Заєць)
На гору бігом,
з гори шкереберть.
(Заєць)
У косого немає барлогу,
Не потрібна йому нора.
Від ворогів рятують ноги,
А від голоду – кора.
(Заєць)
Взимку біленький,
а влітку сіренький.
Нікого не ображає,
а сам боїться
(Заєць)
По полю скаче – вушка ховає,
Встане стовпом – вушка сторчма.
(Заєць)
Він любитель гризти морквину,
Їсть капусту дуже спритно,
Скаче він то тут, то там,
За полями та лісами
Сірий, білий і косою,
Хто, скажіть, він такий?
(Заєць)
Що за звір такий лісовий,
встав як стовпчик під сосною?
Хто стоїть серед трави,
вуха більше голови?
(Заєць)
Через поле навпростець
Скаче білий комір.
(Заєць)
Багато бід таять ліси,
Вовк, ведмідь там і лисиця.
Там звір живе у тривозі,
Від біди забирає ноги.
Ну-ка, швидко відгадай-ка,
Як звірятко зветься?
(Зайчик)
Довгі вушка,
Швидкі лапки.
Сірий, але не мишка
Хто це? …
(Зайчик)
Стриб-скок,
Стриб-скок,
Длинноушка –
Білий бік.
(Заєць)
Косоокий, маленький,
В білій шубці, у валянках.
Сіре черево, довге вухо.
(Заєць)
Не баранчик і не кіт,
Носить шубу круглий рік.
Шуба сіра – одягнена,
Шуба сіра – для літа,
Для зими – іншого кольору.
(Заєць)
Прислів’я, приказки та прикмети про зайців
Заєць сед: вже набачився він бід.
Притче зайця не будеш, а адже і того ловлять.
Без собаки зайця не зловити.
Заєць не боягуз, він себе береже.
Зайця на барабан не виманиш.
Боязкий, як заєць, блудлив, як кішка.
Поки заєць в кущах, не став казан на вогонь.
За двома зайцями ганятися – жодного не зловити.
За заячій сліду і до ведмедя доходять.
Заєць боягуз – і той любить полювати.
Зайця на гарбі не наздоженеш.
Зайця ноги носять.
Краще битися орлом, ніж жити зайцем.
Заєць скор, та є не суперечка.
І заєць від натовпу не втече.
Не шукай зайця в бору: на галявині сидить.
Заєць від лисиці, а жаба від зайця утікає без оглядки.
Вірші про зайця
Заєць в ліс втік по лузі.
Я з лісу йшов додому.
Бідний заєць з переляку
Так і сів переді мною!
Так і обмір, нетямущий,
Але, звичайно, в ту ж мить
Поскакав в сосновий лісок,
Чуючи мій веселий крик.
І ще, напевно, довго
З вічною тремтінням в тиші
Думав десь під ялинкою
Про себе і про мене.
Думав, гірко зітхаючи,
Що друзів у нього
Після дідуся Мазая
Не залишилося нікого.
Раз, два, три, чотири, п’ять!
Вийшов зайчик погуляти.
Замкнув будиночок на замочок
І пішов в універмаг
Купувати собі хустинку,
Лампу, парасольку і гамак.
Стій, зайченя, не біжи
По вузенькій стежці.
Краще ти побережи
Хвостик свій куценький.
Лис крадеться уздовж стежки.
Навряд чи він шукає гриби!
За вуха зайця
Несуть до барабану.
Заєць бурчить:
– Барабанити не стану!
Немає настрою,
Немає обстановки,
Немає підготовки,
Не бачу морквини.
Їде Зайчик на трамваї,
Їде Зайчик, міркує:
“Якщо я купив квиток,
Хто я : заєць чи ні?”
Ось замет.
-А що всередині?
-Якщо хочеш,
Подивися! –
Подивився зайченятко,
А в заметі – мишко!
Не вистачило б
зайчику ніг,
Якщо б вітер
Не допоміг.
Зайчик – плиг
На край хуртовини.
І вони в яр
Влетіли.
Стихи про зайку на украинском языке
Вірші про зайців та зайченят
Півник зайчика питає,
Чому зайчик так стрибає.
— Я підстрибую, стрибаю,
Бо стрибучі ніжки маю.
Повний місяць, ясний місяць,
Він для всіх зайчат у лісі.
Він по всіх усюдах ходить,
Він їм їстоньки знаходить.
Він їм брат і охоронець,
Він їх від вовків боронить.
Стереже усіх у лісі,
Повний місяць, добрий місяць…
Зайчикова ялинка (Н.Забіли)
Де ти бігав, зайчику?
— В темному ліску.
Там знайшов ялиночку,
Гарну отаку!
Я ж оту ялиночку
Вирубав та взяв
І собі за плеченьки
Міцно прив’язав.
Тільки в путь-доріженьку
Рушив, поспішив,
Як до мене зайчики —
Плиг із-за кущів.
— Ой, куди ж це, братику,
Ти зібрався йти?
Чи не хочеш з нами ти
Танці повести?
— Ні, не можу, братики,
Прошу, не держіть.
Віднести ялиночку
Краще поможіть.
Бо давно вже діточки
Ждуть у дитсадку
На рясну ялиночку,
Гарну отаку!
От коли вквітчаємо
Ми її як слід
Та засяють вогники
Між зелених віт, —
Тут почнуться радощі
Для малих діток:
Разом з ними зайчики
Підуть у танок!
Бідний зайчик (К.Перелісної)
По дорозі зайчик скаче,
Сніг глибокий, зайчик плаче,
Змерз він дуже, і тремтить,
І не знає, що робить.
Де спочити, де присісти?
Щось поїсти.
Треба швидше у лісочок,
Де стоїть старий пеньочок.
Сніг лапками розгрібати
І корінці там шукати.
Аби кори трохи згризти.
Ой, як хоче зайчик їсти!
Зайчик спати захотів (М.Стельмаха)
Заєць спати захотів,
Сам постелю постелив,
Сам собі зробив подушку,
Підмостив її під вушко.
Та у зайця довге вушко —
Все звисає із подушки.
Зайченя Вранці біля хати
Малесенькі сліди —
Зайчатко вухате
Приходило сюди.
Стояло біля хати,
Ступило на поріг –
Хотіло нам сказати,
Що випав перший сніг.
Заєць-переможець (П. Ребро)
Зайчисько-тато вбіг до хати
І впав на килим з ніжних трав.
За ним вовцюга гнався клятий,
Але, на щастя, не догнав.
У зайця дітки запитали:
— Чи не від вовка, тату, біг?
— Так, ми наввипередки грали,
І я, як бачте, переміг!
Заєць-побігаєць (Андрій Малишко)
Зайцю довговухий,
В лісі щось гуде.
Слухай мене, слухай,
Мисливець іде.
Заєць той хитрющий
Скік та скік.
— Я з мисливцем дружбу
Заведу навік.
Буду йому ранками
Роси стрясать,
Буду йому в південь
Дітей колисать.
Йди, мисливцю лютий,
Баюньки-бай,
Зайця-побігайця
Не бий, не стріляй!
Заєць спати захотів (Михайло Стельмах)
Заєць спати захотів,
Сам постелю постелив.
Сам собі приніс подушку,
Підмостив її під вушко,
Та у зайця довге вушко —
Все звисає із подушки.
Заєць стереже (П. Коваль)
Як жива, як жива
Наша баба снігова.
У руці мітла велика
Із тонких гілок осики.
Ніс у неї із морквинки
Червоніє, мов жаринка.
Щогодини, щохвилини
Заєць стереже морквину,
Бо весною бабин ніс
Віднесе зайчатам в ліс.
Зайчикова колискова (Петро Ребро)
Зайченят колиску
Вітерець гойдає.
А татусь зайчисько
Пісеньку складає:
— Люлі, виростайте,
Любі зайченята.
Добрі ніжки майте.
Як у мами й тата,
І вуса цупкі,
І зуби тонкі,
І очі зіркі,
І вуха чуткі,
Як у мами й тата,
Майте, зайченята!
Зайцева капуста (Михайло Стельмах)
Посадить задумав заєць
Моркву і капусту,
Щоб не густо, щоб не пусто
Виросла капуста.
З грядки заєць викидав
Камні і коріння,
Бо коріння і каміння
Виглушать насіння.
І насіння, і розсаду
Садить заєць-тато,
А малята-зайченята
Стали помагати:
Прямо з броду носять воду
Поливать капусту,
Щоб не густо, щоб не пусто
Виросла капуста.
Як вродив врожай у зайця —
Не збереш із грядки!
Заєць з хатки йде на кладку,
Зве зайців на грядку.
Сірі зайці прибігали
І капусту білу
Через силу в три неділі
В хату позносили.
І лежить у хаті густо
Зайцева капуста.
З лісу зайчики ішли (Леонід Полтава)
Нічний гість (Дмитро Павличко)
Хтось постукав уночі.
Швидко я знайшла ключі,
Відчинила, і до хати
Зайченя зайшло вухате.
Стало в кутику сумне,
Каже: «Заночуй мене!
Бо надворі завірюха
І мороз хапа за вуха!»
Батьків я взяла кожух,
Вкрила зайця з ніг до вух
І гадала, що гульвісу
Вранці одведу до лісу.
Встала рано, та дарма —
Зайченяти вже нема!
Чи запізно я збудилась,
Чи зайча мені приснилось?
Чому заєць косоокий П. Ребро
Заєць їсти схоче,
То недовго дума—
У город заскоче
І капусту хрума.
Хрума і навколо
Скоса поглядає:
Чи нема нікого,
Чи не йде хазяїн?
Він в гаю гуляє,
П’є з трави росицю.
Скоса поглядає:
Чи не йде лисиця?
А гризе морквину —
Також зирка в боки.
Ось чому став нині
Зайчик косооким.
Вірші про зайців Миколи Вінграновського
Микола Вінграновський
Розкажу тобі я ще й про те..
Розкажу тобі я ще й про те,
Як у зайця вухо не росте,
Як росте у зайця довгий хвіст,
Довгий хвіст від лісу через міст.
Розкажу тобі я про сніги.
Про сніги, що ходять без ноги,
В тих снігах є пісня на губах,
Біла-біла пісня у снігах.
У тій пісні заєць наш сидить,
У тій пісні вухо його спить,
І росте в тій пісні його хвіст,
Довгий хвіст від лісу через міст.
1968
Під рябими кущами вухатими
Під рябими кущами вухатими,
Де стерня босі ноги коле, —
Зайці котять передніми лапами
По городах капусту в поле.
1964
Вві сні наш заєць знову задрімав
Вві сні наш заєць знову задрімав.
Якби не в сні, то де б йому дрімати?
На теплу землю вухонько поклав
І серце своє заяче під лапи.
Додому ніч собі на небо йшла,
І на зорю дивилася мурашка…
Дрімайлику тим часом зацвіла
Під вусом, під самесеньким, —
ромашка!
1969
Новорічна заяча пісня
Хоч раз на рік ми можем не бояться —
Діду Морозе, ніс нам холоди!
Ти ж, вовче, не взувайсь у хитрі тихі капці,
І ти, лисице, ти з біноклем не ходи!
Сьогодні ми й собі йдемо, як люди, —
З капустою у Діда пироги!
І лише літо нам оте, яке ще буде,
Щоб ми до нього бігли крізь сніги.
Від ластівок вітальні телеграми
Прийшли із Африки нам, зайцям-русакам.
Вітри ж тим часом білими руками
Нам вуха труть, аж в носі коле нам!
Хоч раз в житті ми можем не бояться,
Не плутать свої заячі сліди!
Ти ж, вовче, не взувайсь в старі у вовчі капці,
І ти, лисице, ти з біноклем не ходи!
1970
Більше творів Миколи Вінграновського на нашому сайті:
Твори Миколи Вінграновського
Небуденне явище в нашій літературі — поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну. Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу. Це і доба, що дала настроєність і масштаб цьому духові. Це і люди, в яких і через яких поставали йому земля і доба: батько і мати, кревні й сусіди, друзі й ровесники. Це народ. Це великі книги й великі імена, до яких тягнувся. Земля. Україна. Миколаївщина.